Вербну неділю відзначаємо на згадку тріумфального в’їзду Ісуса Христа в Єрусалим. Люди, що його зустрічали, розстелили перед Ним свій одяг немов пишний килим. Інші зрізували пальми гільки і кидали їх Йому під ноги. Усі, що йшли навколо викликували: "Осанна Синові Давида! Благословен, хто йде в Ім’я Господнє..." 
Назустріч Ісусові вийшло все місто, бо кожен хотів побачити свого Месію у силі та славі.
Традиції Вербної неділі
У Вербну неділю правиться Служба Божа. Священик одягає світлі ризи. Після Служби Божої він благословляє галузки дерев, скроплюючи їх свяченою водою на згадку про в'їзд Ісуса Христа в Єруса
З посвяченими гілками верби у нашому народі пов'язані різні звичаї. Ці гілки ставили в хаті за іконами чи садили на городі. Ними благословили худобу, коли перший раз виганяли її на поле пастися. З посвяченою вербою господар обходив своє обійстя, щоб захоронити його від нечистої сили. Гріх було топтати ногами свячену вербу, а тому навіть найдрібніші галузки, що залишалися після освячення, спалювали на вогні, щоб не потрапило під ноги.
Виходячи з церкви в Вербну неділю, люди один одного легко торкалися лозою, кажучи:
"Не я б'ю, лоза б'є,
від нині за тиждень буде Великдень".
А діти і молодь, "б'ючи" лозою один одного, примовляли:
"Будь великий, як верба,
А здоровий, як вода,
А багатий, як земля!"
Так пригадували собі, що за декілька днів буде Великдень.
Також в народі виріли у чудодійні властивості верби:
1. Вербою б'ють, щоб здорові, веселі та багаті були; дітей, щоб сильні були, добре росли та сприйняли життєву силу весни;
2. Вербу кладуть після свячення за образи, щоб охороняла хату від лихих сил;
3. Вербу садять на городі, коли принесуть з церкви на щастя молоді: коли верба прийметься — дівчина вийде заміж, а хлопець одружиться і будуть здорові;
4. Вербою на Юра виганяють худобу в поле, вперше на пасовисько, злегка торкаючись нею худоби, щоб здорова була, плідна, щоб у тілі була;
5. Вербою в давнину відводили грозові тучі — кивали свяченою вербою в бік хмар і відводили громи та град;
6. Вербу кидали в пожежу, чим зменшували, за їх віруванням, велику руїнницьку силу вогню;
7. Вербові котики, свячені, кидали в кашу, їли ту кашу в повній вірі, що через ті котики-базьки передасться людям сила весняної енергії на цілий рік;
8. З освяченою вербою, після повернення з церкви, обходили господарі бджільники, щоб бджоли роїлись; обходили обори та стайні й кошари, щоб худібка була здорова, плідна, щоб корови давали багато молока;
9. Ковтали котики ще по дорозі з церкви, щоб не було лихоманки, щоб горло не боліло;
10. Обсаджували криниці вербами, щоб забезпечити воду від лихих сил, щоб вода була „пригожа та здорова";
11. Обсаджували копанки-калабані, в яких прали своє шмаття-білизну, щоб уберегтися від хвороб, щоб вода очищалася;
12. Сухою торішньою свяченою вербою розпалювали піч під великодні паски;
13. У багатьох місцевостях клали покійникові в домовину кусник свяченої верби;
14. Коли господар виїжджав у поле сіяти — брав 2-3 котики-базьки й запорпував серед ниви під час посіву, щоб скоро хліб проростав.
15. Свячену вербу клали в домовину бабі-повитусі, щоб мала чим відганяти потерчат.
Численні повір'я, численна символіка верби — збереглися частково й до цього часу.
|
-->
