Галина Пожар - Митці нашого краю -  - Каталог статей

В село, у гості до дідуся і бабусі приїхала на літні канікули дівчинка Віка. Дуже їй подобалося відпочивати тут, адже село було надзвичайно мальовниче: з одного боку горнулося воно до густого лісу, з іншого обіймала його невеличка річка, а за околицею простяглася дорога до великого міста, звідки й приїхала дівчинка.

Особливо вабив дівчинку ліс. Любила вона збирати разом з бабусею гриби, ягоди. Але жодного разу не ходила вона туди сама, бо бабуся розповідала, що в лісі є болото, де живе стара Відьма, схожа на Бабу Ягу. Одного разу, коли бабуся поралася на городі, а дідусь десь подався в справах, Віка вирішила погуляти в лісі недалечко від хати. Звідти віяло прохолодою і таємницею. Зайшла дівчинка на лісову галявину — а тут така краса!. Сонечко лагідно світить, своїми ніжними променями пестить листя на деревах, духмяні трави, різнобарвні квіти. Птахи перегукуються у листі, дзижчать джемелі, а метелики перелітають з квітки на квітку. За одним з таких красенів з яскравими крилами і побігла дівчинка. Хотіла упіймати його, а метелик тріпнув крильцями і ніби розтанув у голубому небі. Ось сидить на пеньочку зайченя і довірливо дивиться на Віку. "Бідненьке заблукало і голодне, напевно”- подумала дівчинка взяла зайченя за вушка і сховала в кошик, пригостивши бабусиним печивом. Несподівано перед нею на стежці з’явився старий заєць і так подивився на Віку, ніби благав: "Віддай мого синочка”. Хотіла дівчинка відпустити зайченя, але полохливий заєць стрибнув у кущі і почав тікати. Віка побігла навздогін. Зайченя вискочило з кошика і пострибало за татком. Вони зникли у кущах, а Віка зупинилася і стривожено роззирнулась. Де вона? Оце-так заблукала. Раптом перед нею простяглося болото. Недалечко стояла хатинка. "Зайду спитаю у людей, як додому дістатися,” - подумала дівчинка і попрямувала до оселі. Їй назустріч вийшла стара неприваблива жінка, правда, очі у неї були лагіднію ще блакитні-блакитні.

- Добридень, бабусю, привіталася дівчинка - як ваше здоров’я?

Бабуся отетеріла: ”Це ж треба, всі хто мене бачать, тікають світ за очі, слова не сказавши, а це дівча ще й здоров’я питає”

-Добридень,- відповіла згодом. - Як ти тут опинилася і куди мандруєш дитино”

- Заблукала, бабусю,- відповіла Віка і чемно спитала. Будьте ласкаві, чи не підкажете, як дістатися до села”

- Далеко ти забігла, заходь в хатину, відпочинеш, чаєм тебе пригощу. Уже вечоріє, переночуєш, а вранці я тобі дорогу покажу,- відказала стара.

Зайшли вони в хатину. Бабуся накрила на стіл. Віка поїла, випила чаю….. а потім… а потім усе забула.

Прокинулась вранці Віка — хатина порожня, навколо безлад. Цілий день працювала дівчинка, поки все прибрала. Ось і вечір. Прийшла стара додому з оберемком трав та так і завмерла вражена — не впізнала своє обійстя. Потім топила піч і дівчину все частувала якоюсь чудернацькою кашею. Отак і прижилася Віка у старої, бо дуже сподобалася їй своєю працьовитістю. Дівчинка в усьому допомагала відьмі, а та розповідала їй незвичайні казки про трави, тварини, дерева. А час ішов, Віка й не згадувала рідних. Та якось вирішила вона попрати свою сукенку, намилила плями, стала чистити кишені, як на землю несподівано випало печиво, приготовлене бабусею. Відкусила Віка шматочок—і все пригадала. " Ой лишенько! Що ж тепер робити? Як потрапити додому”- роїлися в її голові думки.

Вискочила Віка з хатини, кинулася бігти в ліс. Аж раптом на стежці наткнулася на давніх знайомих — зайчиків. Старий заєць усе зрозумів і почав стрибати по малопомітній у траві стежині. Дівчинка побігла за ним. Він вів її додому, адже часто ласував у городі бабусі смачною капусточкою і бачив, як горювали за онукою дідусь та бабуся. Нарешті побачила Віка рідну домівку. Зайшла в хату, там бабуся плаче, дідусь журиться, а як побачили свою онученьку: цілують, радіють, не знають де посадити, чим частувати. Зайця, звісно, теж пригостили. Сіромаха наївся, ще й про синочка не забув: взяв морквочки в зубки та й пострибав. Уранці біля двору стояла відьма і просилася переселитися жити в село, щоб допомагати людям. З тих пір не одного рятувала в селі, всім допомагала. А дівчинці Віці дякувала до кінця свого життя за те добро, що посіяло її чуйне серце в душі старої відьми.