ВАНТАЖНИЙ ПАРОВОЗ

Сивий лід по річці повз –

По мосту біг паровоз.

Сині боки, срібний ніс –

На завод вугілля віз.

Лід тріщить. Весні сезон,

Паровоз минав перон.

На пероні люди ждуть

Поїзд прийде і у путь.

Зупинятись не дозволять,

Хоч і друзі будуть поряд.

Праця інша в паравоза –

Пасажирів він не возе.

Це вантажний паровоз –

З вантажем у нього крос.

Вже й на скаді. Місто спить

На заводі антрацит.

Шум на річці. Криги зсув,

Паровоз в ДЕПО прибув.

Тут електровоз вусатий

Паровоза став питати:

Їздив, брате, ти не мало,

Чим в дорозі пригощали?

Що в дорозі бачив, чув?

Нам дарунок не забув?

– Не хвилюйсь за апетит –

Поки біг, їв антрацит.

А в дарунок, глянь з вікна,

Для усіх прийшла весна.

Вже сутеніло, але мама довго не поверталася з роботи. Невже сьогодні не будемо купувати новеньку іграшку в Інтернет-магазині? – подумала Настуся і відкинула учорашню Барбі, бо та їй розподобалася. Аж ось, нарешті, скрипнули двері, і в коридорі з’явилася стомлена постать мами. Хочу в Інтернет, – затупцяла ніжками дівчинка, – та лялька стала негарною і мені більше не подруга! Але ж, Настусю, я так стомилася – складали квартальний звіт, давай вже завтра, – відказала мама. Ні, сьо-го-дні, завтра я вже матиму нову іграшку, – зарепетувала неслухняна дівчинка. Ну що з тобою поробиш, ходи, я увімкну комп’ютер, але ти сама знайдеш, що тобі потрібно. Але знаєш наші правила – не більше однієї іграшки, й надто дорогої ми не можемо собі дозволити. Мама увійшла до кімнати, увімкнула комп’ютер і, знайшовши потрібний сайт, прилягла на канапу, де хутко заснула. Настуся вподобала собі динозаврика, замовила іграшку і вже хотіла йти спати, аж раптом монітор затріщав, закашляв, і на екрані з’явився якийсь зеленавий дідусь. Добрий вечір, Настусю! – чемно привітався він. А хто ви такі і звідки знаєте як мене звати? – спитала дівчинка.

- О, та я давно спостерігаю за тобою і чув, як кликала тебе мама. Я дідусь Вірась, але ти можеш мене кликати просто Добрим Вірусом. А хочеш, я виконаю всі твої бажання за невелику послугу?

- А що я маю робити?

- Ти любиш лише нові іграшки, а я люблю старі. Може, обміняємося? Я знаю, що тобі мама не дозволяє замовляти більше однієї, та й то щоб не дорога була, але ж ти хочеш? То я допоможу тобі – даруватиму будь-які, а ти мені за те даруватимеш набридлі, які захочу я. Домовились?

- Згода. Я от хочу величезний будиночок для ляльки, але мама каже, що поки татусь не повернувся із-за кордону, то й мови про ту річ бути не може. Але ж я дуже хочу!

- То йди спи, а на ранок біля ліжка побачиш його.

Вранці справді біля ліжка стояв великий ляльковий дім, але вже не було ні ляльки Оленки, ні ведмедика, ні сервізу для іграшкових ляльок і звірів. Та Настуся особливо не переймалася – адже тепер у неї був такий гарний ляльковий будиночок! Мама пішла на роботу раненько, залишивши дівчинці сніданок, та де там снідати! Терміново потрібна величезна нова лялька! Насправді Настуся знала, як вмикати комп’ютер і як називається сайт, де вони з мамою роблять закупівлі, але дуже не хотіла, щоб про те довідалася мама.

- Привіт, дівчинко! А чи сподобався тобі будиночок, який я тобі подарував?

- Так, але я хочу тепер велику ляльку і великий посуд, щоб для неї готувати сніданок. Щоб був як справжній! А ще стіл, крісельце, люстерко і стрічки.

- Одразу так багато? Що ж, я можу тобі допомогти, але за умови, що ти віддаси мені всі іграшки!

- Та вони набридли мені всі, забирайте їх!

- Добре, йди в свою кімнату, але не вимикай, будь ласка, комп’ютера – мені ж треба оформити замовлене бажання…

Цього дня мама повернулася з роботи раніше, ніж зазвичай, і, трохи перепочивши, погукала Настусю, щоб обрати для неї дарунок. Комп’ютер був увімкнутий, а з монітора на маму позирав уже зовсім не добрий зеленавий дідуганисько. Коли підійшла Настуся, дід дико розреготався і промовив до дівчинки:

- Ти отримала своє, а я отримав своє. Тепер у мене буде все, а у вас нічого, і ви більше не зможете замовляти іграшки! Твої нові я перетворив на повітря, та й на комп’ютері нічого тепер не знайдете! Я ситенько пообідав!»

- О, Боже, Настусю, що ж ти накоїла, – обхопила долонями голову мама, – не знаю, чи вуйко Андрій тепер упорається з цим вірусом.

Вуйко Андрій жив на два поверхи нижче і давно вивчав невідомі віруси, щоб уміти їх знешкоджувати, тож відгукнувся на запрошення охоче. Довго сидів він за комп’ютером, запускав якісь програми зі свого вінчестера, і нарешті вірус опинився у нього на диску, дбайливо запакованому в прозору коробку, а на екрані монітора з’явилися квіти робочого столу. І тоді дівчинка розридалася і пообіцяла більше ніколи без дозволу мами не вмикати комп’ютер, а також що більше не вередуватиме. Як вона тішилася, коли в кімнаті знову з’явилися давні іграшки! Тепер їй більше не хотілося з ними розлучатися. А незабаром повернувся татусь і привіз чемній дівчинці… що б ви думали? Правильно – великий іграшковий будинок і велику ляльку.

            24.о7.2о1о

Пише з юнацького віку. З 2001 р. періодично друкується в ізюмській (Харківська обл.), костянтинівській (Донецька обл.), львівській, київській, запорізькій, донецькій, луганській і харківській пресі. Мав виступи на радіо та телебаченні. З 2003 по 2006 входив у ізюмське літоб'єднання «Крем'янець», а у 2005 був членом констянтинівського літоб'єднання «Прометей». У 2005—2006 р. був заступником голови літоб'єднання «Крем'янець», м. Ізюмі. В мережі автор з'явився наприкінці 2005 року.

 Мешкає в м. Комарно, Городоцького р-ну, Львівської обл.. Одружений. Має 2 дітей